"Несвоєчасне" Віктора Сидоренка - публікація у виданні Арткурсив

З публікацію статті "Несвоєчасне" Віктора Сидоренка можна також ознайомитись на сторінках 30-31 видання АРТКУРСИВ за наступним посиланням: AРTКУРСИВ #4 ’2020

11 January 21

З публікацію статті "Несвоєчасне" Віктора Сидоренка можна також ознайомитись на сторінках 30-31 видання АРТКУРСИВ за наступним посиланням: AРTКУРСИВ #4 ’2020

*

Нещодавно в Центрі Сучасного Мистецтва М17 завершилася виставка Віктора Сидоренка «Несвоєчасне». Проект став першим після тривалого карантину і поставив під сумнів ілюзорну впевненість, що мистецтво може бути несвоєчасним у часи глобальних змін. Митець запросив глядачів до неозорого діалогу про час, пам’ять та до споглядання шляху змін «транзитивного персонажа».

*

Багато проектів Сидоренка тим чи іншим чином пов’язані з рухом у просторі та часі. У творчості художник досліджує де саме існують обмеження між минулим і сучасним, де завершується теперішнє і настає майбутнє, і чи існують такі межі взагалі. Несвоєчасне, за загальним поняттям – те, що сьогодні можна лишити, те, що наразі «неактуальне». Що ж стосується задуму художника, «несвоєчасне», або «не в часі» – це те, що існує поза часом. Коли робиться фотознімок, разом з об’єктом, який опиняється перед камерою, фіксується і час; коли ж створюється живопис, об’єктом стає саме полотно, а часовий вимір – зникає. Проект Сидоренка «Несвоєчасне» не тільки став наразі актуальним та й дійсно «своєчасним», але й «телепортував» нас до невагомості простору без присутності часу.

--- Розмежування між пляжем і берегом ---

Ще у 1983 році філософ МихайлоЕпштейн досліджував у своєму есе наскільки по-різному сприймається нами кромка між морем і сушею. Епштейнзвернув увагу на особливий «стан берега», де «бачиться фігура сторожа або порушника кордонів», де є напруга і небезпека. Майже за двадцять років, у 2003-2004-му роках, Віктор Сидоренко розпочинає роботу над великим циклом полотен про кримські пляжі. Їх натовп, штовханина, щільна скупченість людських тіл на вузькому, не завжди пристосованому для відпочинку узбережжі, сприймалася як частина пейзажу, його невід'ємний атрибут, де завжди літо і завжди канікули, де пляж сприймався як свобода та свято.

Час та геополітичні події вносять до контексту проекту Сидоренка свої корективи: у 2014-му році, після анексії Криму, серія робіт митця отримує логічне завершення та сформовує свою остаточну назву. Як відзначив автор: «Крим, який втрачено, сприймався нами більше як пляж, аніж як берег». Перспектива сучасності ж зміщує фокус уваги на «вододіл» соціуму та індивідуальності. «Персонаж» – герой творчості Сидоренка, який з роками «відривався» від конкретних конотацій минулого і уособлював собою теперішнє, зникає і «розчиняється» у натовпі й галасі пляжу. У серії «Пляж і берег» «людина, як рефлексія доби» реверсується до колективного і вплітається у полотно контексту. Тут немає головного героя, який викристалізовує свою самоідентифікацію, тут є місце колективному, але не індивідуальному.

Художник працював над серією близько 10 років, кожного року доповнюючи її. Географічно доробок торкнувся не тільки кримського півострову, але й Венеції, Одеси, Центральної України. На виставці було представлено ескіз первісної ідеї створення 50-метрової панорами, яка мала бути створена за принципом фотопанорам ХІХ століття. Тоді, ще до існування телебачення та інтернету, на місцевих ярмарках, кожен охочий міг побачити на власні очі види Єрусалиму, Петербургу, Парижу чи Лондону. Задум Сидоренка вдалося втілити частково: було створено 25-метрову панораму, яка була виконана в авторській техніці «стирання». Саме ця техніка виконання може сама собою вважатися метафорою навмисного стирання пам’яті та часу – теми співзвучної проекту «Амнезія» автора, де знову ж таки фігурує те ж саме «стирання».

--- Плин часу та його відсутність ---

Завдяки унікальній авторській техніці, полотна Сидоренка існують поза часом. Переміщуючись у часовий «вакуум», вони одночасно перебувають тут і зараз, й в минулому і майбутньому. Віктор вперше звернувся до такої техніки близько 20 років тому. Тоді залишились досить відомі роботи художника, створені за радянських часів, які вже втратили свою актуальність і він мав намір їх знищити. Але після акту знищення вони отримали друге життя та увійшли у цикл «Цитохронізми». Серія «несвоєчасних» починалася саме з циклу «Цитохронізми», вперше виставленого в Українському домі в 1994 році. А перший проект з назвою «Несвоєчасні» було вже згодом показано у «Карась Галереї», а потім в галереї «Модернізм» у Сан-Франциско.

Авторська техніка полягає в тому, що на початковому етапі роботи пишуться майже традиційним способом. Потім художник їх витирає і додає новий шар, написи, контури і акценти, дає їм «інше звучання». Кожна робота вимагає зосередженої тільки на ній уваги, особистого ставлення, і звичайно ж – часу. Після того, як робота руйнується, розпадається на складові, на полотні все одно залишається зображення. Таким чином, є реальність в теперішньому часі, і є мікро-слід тієї реальної структури, яка стає тимчасовою. Полотно «приходить» з минулого, або на таке воно може перетворитись за 500 років. Художник таким чином має намір показати як виглядатиме робота з плином часу. Так виникла й серія «Ультра-сі» – роботи, що відображають тему часу, розпочату ще в «Цитохронізмах», а тепер продовжену і в «Несвоєчасному», що була представлена нещодавно на виставці в М17.

«Стирання»й про темпоральність в нашому житті. “Пам’ять про хороші моменти – річ крихка, – зазначає автор.– Все тимчасово, все мине і зміниться. Люди продовжують жити як зазвичай, але щось глобально вже змінилося і не буде відчуватися таким, як раніше.”

Коли робота піддається «стиранню», лишається лише 40% від початкового полотна. Професіоналізм Сидоренка навертає його до «допрацювання», хоча навіть й сам автор вважає за потрібне лишати простір недомовленості, простір для траєкторії глядацького сприйняття, споглядання через призму власного досвіду.

--- Куди крокує Персонаж? ---

На перший погляд, здається, що «транзитивний персонаж» – сучасна людина, яка прямує з минулого у майбутнє – не має жодного відношення до серії «Несвоєчасне», однак ці дві теми існують паралельно. Над образом «людини, яка знаходиться в пошуку своєї ідентифікації» автор почав працювати близько чверті віку тому. Тоді ж виникли і роботи, які піддавалися «стиранню», і пізніше були включені до живописних серій митця.

«Персонаж» Сидоренка весь час трансформується, в залежності від політичних та глобальних змін – крокує з посттоталітарного часу у ринковий час, проходить дві революції. Образ навіть стає натхненням для філософа Олексія Босенка, який в рамках виставки Сидоренка в М17 представив свою книгу «Вільна атональність».

«Персонаж» в новому періоді глобальних змін – новій сучасності, що розпочалася за умов всесвітньої пандемії, підтверджує те, що він є транзитивний, а його образ – постійно актуальний. Сучасний світ диктує свої умови, людство має постійно перетворюватися, знаходити нові форми виживання.

Так само як і «транзитивний персонаж», так і сюжети проекту «Несвоєчасне» не існують у певному часі, але спрямовують глядача до ностальгічних спогадів, споглядання безтурботного відпочинку, який існує як оаза посеред сучасності, сповненої постійної боротьби та пристосування до радикальних змін. Як нагадування про саме життя посеред існування, та про те, що «не варто боятися стати неактуальним, несвоєчасним, варто боятися не бути живим».

Наталія Шпитковська,

Юлія Букус,

Євгенія Гавриленко



Проект

Віктор Сидоренко. «Несвоєчасне»

September 10 – October 18, 2020

«Не варто боятись стати неактуальним, несвоєчасним, варто боятися не бути живим» ~ Віктор Сидоренко