25 October 19

Інтерв'ю Наталії Шпитковської для видання "Антиквар"

"У нас є все, щоб зробити М17 одним з найвпливовіших мистецьких майданчиків України", - Н.Шпитковська.

Про те, як український авангард змінив обличчя і стратегію Центру Сучасного Мистецтва М17, розповідає його директор Наталія Шпитковська.

— Форум «Нова ґенерація» — особлива для вас подія, адже він став першим масштабним заходом М17 за вашого директорства.

— Насправді ще в грудні 2018 року відкрилася виставка «Авангард. У пошуках четвертого виміру», яка і стала для мене першою значною подією на посаді директора. Незважаючи на те, що тема авангарду всім здається відомою та доступною, тільки-но починаєш з нею працювати, одразу розумієш, якого колосального обсягу знань вона потребує. Саме тому до реалізації проекту було залучено таких досвідчених кураторів, як Оксана Баршинова й Олена Боримська.

Форум став для мене кульмінацією та основною метою виставки. Важливо було запросити до Києва міжнародних експертів, які активно займаються цією проблематикою, щоб вони розповіли про результати своїх досліджень, поділилися новими враженнями та відкриттями і, зрештою, поспілкувалися між собою. Ми маємо зустрічатися, щоб бодай на рівні професійної комунікації «зшивати» докупи карту українського авангарду.

— Чи мали ви досвід організації подібних заходів, адже такий форум, як «Нова ґенерація», вимагав і добре відпрацьованої комунікації, і великої бази контактів.

— Так, я мала досвід проведення виставок в ООН, співпрацювала з Міністерством закордонних справ, Інститутом проблем сучасного мистецтва та Національною академією мистецтв України, де, до речі, проходила виставка «Супергерой» за участю Мела Рамоса — останнього з покоління найвідоміших американських майстрів поп-арту. Саме ми вперше показали його роботи в Україні. На жаль, цього року художник помер… Серед інших непересічних проектів, у яких я виступала куратором або співкуратором, — «Ізраїльське сучасне мистецтво», де можна було побачити надзвичайні роботи, що демонструвалися на престижних міжнародних виставках.

У М17 я працювала три роки перед тим, як перейшла до Інституту проблем сучасного мистецтва. За той час разом з першою командою Центру ми підготували багато цікавих проектів. Це, зокрема, «Італійський трансавангард», куратором якого був легендарний Акілле Боніто Оліва, «The Beatles» — з приїздом автора експонованих фотографій Астрід Кірхнер, виставка живопису Кензо Такади.

У процесі роботи над ними я зрозуміла, наскільки важливою виявилася для мене перша — економічна — освіта. Адже всі ці проекти вимагали не тільки знання мистецького матеріалу, але й пошуків фінансування, відповідальності перед партнерами за взяті на себе зобов’язання. Крім того, умовою успішного втілення будь-якого задуму є взаєморозуміння, тісна співпраця з кураторами, художниками, підрядниками… Потрібно було також постійно стежити, щоб усе відбувалося вчасно й синхронно.

Виставка «Авангард. У пошуках четвертого виміру» особлива для мене не тільки тому, що це перший захід за мого директорства. Паралельно з нею відбулося глобальне оновлення самого Центру, що включало і ремонт приміщення, і впровадження нової стратегії — ми не випадково почали з такого вибухового напряму, як авангард. Та й усе, що робилося, іноді здавалося неймовірною пригодою. Ще вночі перед відкриттям Центру ми дофарбовували стіни й прикручували ручки, але нам усе вдалося!

— Розкажіть детальніше про зміни «всередині» М17.

— По-перше, змінилась організаційна модель Центру. Відтепер є Наглядова рада, до якої входять представники бізнесу й культурних інституцій, та Експертна рада. Перед тим, як планувати виставку чи інший масштабний захід, ми скликаємо експертів, що мають безпосереднє відношення до теми і готові працювати на всіх етапах втілення проекту. Зокрема, до Експертної ради проекту «Авангард. У пошуках четвертого виміру» ввійшли наші куратори Оксана Баршинова та Олена Боримська, а також Юлія Литвинець, Дмитро Горбачов, Едуард Димшиць, Джеймс Баттервік, Костянтин Акінша, Леонід Фінберг, Олексій Белюсенко. Після цього проект було представлено Наглядовій раді, члени якої допомагають у практичній реалізації наших планів. Постійним партнером М17 є також Національна спілка художників України. Ми цінуємо хороші стосунки з цією організацією, співпрацюємо з нею, звертаємось
за консультаціями.

— Якою бачить свою роботу оновлений Центр сучасного мистецтва?

— М17 — унікальний простір, де можна здійснювати будь-які проекти, однак усі ці роки потенціал Центру не використовувався на повну силу. У нас є все, щоб зробити його одним з найвпливовіших мистецьких майданчиків Києва й України. Це і є мета, яку ми окреслили для себе: створювати знакові проекти, здатні формувати новий образ нашої держави.

Пріоритетним напрямком роботи Центру є співробітництво з сучасними художниками. Наприклад, на виставці «Авангард. У пошуках четвертого виміру» поряд з творами початку ХХ століття були представлені дві сучасні роботи: скульптура Степана Рябченка та мурал Романа Чизенка. Потрібно бодай на візуальному рівні фіксувати розвиток мистецької традиції, з’єднувати сучасне українське мистецтво зі спадщиною митців-попередників.

Нам здається, що сьогодні найбільш «вдало» образ України презентує саме авангардне мистецтво. Василь Кандинський, Казимир Малевич, Олександр Архипенко відомі всьому світові, і в той же час їхні імена безпосередньо пов’язані з нашою країною. Нам дуже важливо це задекларувати. Молодому поколінню слід розповідати про такі речі мало не щодня, адже це потужний маркер національної самоідентифікації. У цьому і є основна роль культурного закладу — говорити людям про значення мистецтва їхньої батьківщини, визначати його місце на культурній мапі світу.

— Тобто музей або центр сучасного мистец­тва — це така собі соціально-комунікаційна платформа, що згуртовує людей, об’єднаних спільними естетичними і громадянськими цінностями?

— Звісно, так. Але центри виконують ще й освітню функцію, допомагають людям розвиватися й розширювати горизонти. З цим пов’язаний ще один аспект експозиційної політики М17, який зазнав зміни: відтепер ми не ставимо комерційну вигоду на перше місце. Крім того, ми вирішили для себе, що якісні проекти мають передбачати тривалу підготовку. В умовах «спринтерства» неможливо зробити справді хорошу виставку, тому ми плануємо свої заходи за півроку, за рік.

— Очевидно, тут ідеться також про встановлення партнерських стосунків? Це не надто поширена для українських культурних установ практика — планувати на два, три, п’ять років наперед…

— А втім, це цілком наша історія, бо ми зацікавлені у створенні «складних» проектів — таких, що включають у себе не тільки виставку, а й освітню програму, дискусії. Ми дуже пишаємось тим, що нам вдалося зробити з «Авангарду» саме таку комплексну подію і зібрати разом таких авторитетних експертів з авангарду, як Миро­слава Мудрак, Дмитро Горбачов, Віта Сусак, Жан-Клод Маркаде, Костянтин Акінша, Мирослав Шкандрій, Шенг Шейен,
Крістіна Лоддер.

— Тобто сьогодні будь-який потужний мистецький проект не може обмежуватися лише виставкою?

— Так, оскільки просто виставка зараз уже нікого не зацікавить. Для нас очевидно й те, що втілення подіб­них проектів нерідко потребує застосування сучасних технологій. Приміром, у межах «Четвертого виміру» представлено велику відеоінсталяцію, створену Front Pictures. Вона приваблює широке коло глядачів, навіть не дуже близьких до мистецтва — вони приходять і з задоволенням проводять час в М17, поринаючи в інтерактивне мистецтво. Поступово у них формується інтерес до мистецтва взагалі, до самої теми і, зрештою, відбувається перехід на інший рівень засвоєння інформації. Це — одне з основних завдань, що стоїть перед командою М17: популяризувати сучасне мистецтво, поєднуючи це з культурним освіченням якомога більшої кількості людей.

— Можна провести паралель: культурна політика є фундаментом держави, а культура родини є фундаментом розвитку особистості. Сьогодні культура і мистецтво є важливими складовими іміджу будь-якої країни на світовій арені. І про це необхідно говорити.

— Так, завдання перед нами стоять дуже серйозні та відповідальні. Коли я стала директором М17, то прагнула передусім відродити інтерес до нас. Тому сподіваюся, що з виставкою «Авангард. У пошуках четвертого виміру» розпочався новий етап у роботі М17, позначений об’єднанням і запрошенням до співробітництва професійної спільноти. Ми плануємо і надалі використовувати формат міжнародного форуму, причому йдеться не тільки про «Нову ґенерацію», а й про наш проект, присвячений сучасній скульптурі, — «Реформуючи простір». Така форма мистецького заходу здається мені найпродуктивнішою в сучасних умовах. Успіх «Нової ґенерації» — переконливе підтвердження цього.

Я дивлюся на результати нашої роботи і не можу не радіти: підготовлено відеоцикл усіх лекцій та круглих столів, що відбулися під час форуму, змонтовано інтерв’ю з усіма експертами — і все це є у відкритому доступі на сайті М17. Тож, ці матеріали не зникнуть безслідно, а будуть осмислюватись, інтерпретуватись, впливати на українську гуманітаристику та мистецтвознавство. Про авангард саме так і потрібно говорити — заповнюючи весь доступний інформаційний простір. Зважаючи на внесок України у розвиток цього напряму, таких розмов забагато бути не може.

Росія, приміром, щороку влаштовує не менше двох закордонних виставок, присвячених «російському» авангарду. Чого варта лише ретроспектива Малевича в галереї «Тейт» 2014 року, про яку ми не раз згадували на круглих столах форуму. У нас, на жаль, поки немає подібних програм на державному рівні, як немає і послідовного захисту свого історичного права на спадок авангарду. Маю надію, що новостворені Український інститут та Український культурний фонд рано чи пізно визначать для себе авангард як один з основних каналів популяризації української культури.

Спілкувалася Ганна Шерман