09 липня 19

Зустріч з Бернаром Блістеном, директором Помпіду в Центрі Сучасного Мистецтва М17, організована Клубом Колекціонерів, пролила світло на багато питань.

Колекція Центру Жоржа Помпіду перевищує 100,000 предметів, щорічно музей реалізовує біля 80 проектів, персонал музею складає близько 1000 співробітників, щоденно Центр відвідує від 10,000 до 20,000 людей. Цієї осені відкривається філіал музею в Шанхаї, і є плани по подальшому розширенню своїх експозиційних просторів по всьому світу. Щорічно держава виділяє близько 2 мілльйонів євро на поповнення колекції. Та, враховуючи ціни на сучасне мистецтво, приміром, одна картина Баскії перевищує такий щорічний бюджет в три-чотири рази, - таке фінансування для світового музею - мізерне.

В чому загадка успіху? Як національна культурна інституція, державної форми власності, успішно та невпинно поповнює свою колекцію, та входить до трійки найвпливовіших музеїв сучасного мистецтва (MOMA, Tate Modern, Centre Georges-Pompidou)?

Серед названих паном Блістеном факторів: постійна праця музею з патронами, впливовими колекціонерами та дилерами шляхом залучення до участі в проектах,  позики витворів мистецтва, запрошення на важливі події та заохочення дарування в колекцію музею.

«Ми використовуємо свою колекцію як зброю та доказ для переконання, адже якщо роботи з Вашої збірки потраплять до нас – їх побачать мільйони людей, а Ваше ім’я залишиться в історії».  І справді, в експозиційних підписах зазначається з чиєї колекції витвір отримано в дар. На відміну від музеїв в Швейцарії або Ізраїлі, Помпіду не бере приватні роботи на довгострокове (20-30 років) експонування разом з власною колекцією. Сюди відносять тільки роботи у власності інституції.

Завдяки законодавчому базису та певній державній підтримці музей оперує дієвими інструментами заохочення, серед яких:

-  Податкові пільги, дарувальник отримає від Держави компенсацію у вигляді податкового кредиту від ринкової вартості витвору мистецтва. Нащадки та родичі художників так само, отримують податкови пільги на спадок, якщо домовляються з музеєм;

-  Музей може впливати на рішення щодо вивозу витворів мистецтва з Франції, за умови, якщо колекціонер “поділився” частиною своєї колекції або іншою мірою підтримав діяльність музею;

-  Музей не оподатковується на залучені від донаторів кошти, які йдуть виключно на розвиток та підтримку музею.

Так, Музею вдалося залучити кошти на відтворення майстерні Бранкузі, поряд з будівлею музею на площі Жоржа Помпіду, де вмістилися 137 скульптур видатного скульптора. Так само було отримано роботи Шагала та Дюшампа через дарування від родичів або колекціонерів, і таких прикладів багато, адже це – постійна довготривала практика.

Цікаво, що в Помпіду є досить велика колекція російського сучасного мистецтва, їм було цікаво дослідити еволюцію розвитку від Малевича до цього часу, і в них є надзвичайно цінний фактичний матеріал для таких досліджень. Музей постійно працює зі своїм надбанням, проводячи виставки, та інтегруючи роботи в різні кураторські проекти.

На питання, як описують національність художників – вказують рік, місто народження, країну на час народження. Наприклад: Каземир Малевич, 1878, Київ, Російска Імперія. В музеї виділено окремий відділ, який займається деталізацією походження художників, та внесення правок відповідно до затвержденого підходу.

Чи мають шанс Українські художникі потрапити до колекції Помпіду? Зацікавленість музею безперечна. На зустрічі, директор Помпіду, Бернар Блістен та Ніколас Ліуччі-Гутніков, хранитель музею, розповіли, що ще відкривають для себе Україну, та, наразі, вже мають список імен, які б хотіли залучити до світової колекції. У планах – відвідання інших міст України (Харкова, Одеси, Львова), та діалог з колекціонерами, художниками та їх нащадками.

«Звертайте увагу на нові тенденції та медіа в мистецтві. Купуючи роботу художника в колекцію, не забувайте про його архіви та публікації, адже саме так ми отримуємо і зберігаємо більше  інформації про час, в якому живемо», - порадив колекціонерам доповідач в кінці зустрічі.

Додаткова інформація:

Центр Помпіду є недержавною громадською організацією, яка частково субсидується та є відповідальною перед Міністерством культури. У Франції заклади такого типу мають назву “адміністративний громадський орган” і є державними юридичними особами з адміністративною та фінансовою автономією, створені для загального інтересу, та знаходяться під контролем держави або місцевої влади.

Так, уряд повністю або частково делегує створення та формування політики інституції. Користуючись правосуб'єктністю та фінансовою автономією, такий заклад отримує державний грант, та отримує додаткове фінансування від власних ресурсів (вхідні квитки, партнерство, спонсорство тощо), а також самостійно формує штат співробітників. До Ради Центру Помпіду входять представники уряду, парламентарії, мер Парижу та інші кваліфіковані особи разом з представниками персоналу.

Ідея створення багатопрофільного культурного центру абсолютно нового типу з’явилася у 1969 році. Сам президент Жорж Помпіду вирішив, що порожня ділянка плато Бобур має бути використана для будівництва такої інституції. Прийняте рішення дало новий імпульс для розвитку проектів, які мав об'єднати новий центр: нова громадська бібліотека в центрі Парижа, Державний музей сучасного мистецтва (MNAM), який до цього часу не зовсім зручно розташовувався в крилі Токійського палацу, а також новий Центр сучасної музики (IRCAM), натхненний ідеями французького композитора П'єра Булеза. Більше того, новий центр мав взяти на себе діяльність Центру сучасного мистецтва. Тож, в той час до команди був залучений Франсуа Матей з Музею декоративних мистецтв, який розробив динамічну програму виставок сучасного мистецтва.

На конкурс для створення будівлі було подано 681 проект архітекторів з 49 країн. Міжнародним журі був обраний проект британського архітектора Річарда Роджерса і двох італійців Ренцо Піано і Джанфранко Франчіні, обидва згодом отримали Прітцкерівську премію.

Відкриття центру відбулося 31 січня 1977 року. І вже з кінця 70х у закладі проходили вагомі виставки. Під керівництвом директорів Понтуса Хультена і Доменіка Бозо колекція музею значно зросла і стала одним зі світових лідерів сучасного мистецтва.

У 1992 році почалася реорганізація центру, метою якої було створення відділу культурного розвитку. Відділ був відповідальним за програму живих виступів, кінопоказів, лекцій, симпозіумів та дискусій. Злиття музею сучасного мистецтва та центру промислового дизайну було закладено в основи архітектури будівлі та дизайну колекції.

Після 20 років діяльності і більше 150 мільйонів відвідувачів, за указом президента Жан-Жака Айагона, центр було реконструйовано. Уряд виділив кошти для розширення простору галереї, де проводився показ постійної колекції, а також простору для перформансів та живих виступів.

Щорічно Центр Помпіду приймає від 3,5 до 3,8 мільйона відвідувачів, і таким чином заклад є третьою за відвідуваністю культурною пам'яткою у Франції, після Лувру і Ейфелевої вежі.

Центр Помпіду включає паризький Музей сучасного мистецтва, читацьку бібліотеку та наукову бібліотеку Кандинського, Центр промислового дизайну, Інститут дослідження та координації акустики і музики, концертні та виставкові зали, кілька кінозалів. 

- Особлива подяка Клубу Колекціонерів та Adamovskiy Foundation -