Море, вітер, людина

28 травня р – 10 червня 2013 р.

Левич – найостанніший романтик. Півтори дюжини великих, «шести футових», як казав Констебль, полотен. Море, вітер, чоловік. І жодних соплів – це вам не Андріївський узвіз. Різка оптика cучасного погляду. Все гранично чесно, мало не автобіографічно.

Левич – напевно, єдиний художник, що має власну яхту і виходить на ній в море. І це не від достатку – без моря задихається, як астматик. «…» - це Малларме писав про нього.

Кожна «шестифутова» викохана як дитина. Кожна писалася під «власну» стару моряцьку пісню. Левич дбайливо думає й про звукове тло виставки – зробів добірку англійських морських пісень. Можна буде взяти склянку справжнього шотландського і ходити занурюватися. А на стіну величезного залу Музея буде вихлестиватися море, зняте на мобільний з потопаючого пароплава. Все по-справжньому.

У Левича взагалі все по-справжьому. Він з покоління SturmundDrang, з перших мол-л-лодіжних виставок та пленерів, перших десантів до Америки та інших оденсе. Втім, швидко втомився бігти, задерши штани за постмодерністським комсомолом. Моряки – вони не багіть, вони ходять. І куди бігти, якщо перед тобою море?

«Арткульту» цікаві художники у яких все по-справжньому. Які гранично щирі. У випадку з Левичем це ще й красиво. Адже ми, здається, перестали цього боятися?